Генетичні захворюванняСімейна вегетативна дисфункція Сімейна вегетативна дисфункція (СВД, FD або синдром Райлі Дея) – це розлад вегетативної (автономної) нервової системи, за якого порушується розвиток і функціонування сенсорів симпатичної і деяких нейронів парасимпатичної автономної та сенсорної нервових систем і, як наслідок, виникає велика кількість різноманітних ознак, які свідчать про наявність СВД. Основними з яких є нечутливість до болю, відсутність сльозовиділення, повільний фізичний розвиток, лабільний (часто змінний) артеріальний тиск (періодичні гіпертензія і ортостатична гіпотензія). У людей з СВД часто виникають приступи блювання, запалення легень, проблеми з мовою та рухом, труднощі при ковтанні, неадекватне сприйняття тепла, болю та смаку, а також спостерігаються перепади артеріального тиску і порушення моторики шлунково-кишкового тракту. Сімейна автономна дисфункція не впливає на інтелект. Вперше про хворобу повідомили Мілтон Райлі та Річард Лоуренс Дей у 1949 році. Вони віднесли СВД до групи розладів відомих як спадкові сенсорні і вегетативні нейропатії (англ. HSAN). Всі захворювання з цієї групи характеризуються широким спектром сенсорних дисфункцій і порушенням функціонування вегетативної (автономної) нервової системи, що викликані неповним розвитком сенсорних і вегетативний нейронів. Як вважається, ці розлади генетично відрізняються один від одного.
Поширеність
На СВД як правило, хворіють лише євреї ашкеназі, а тип успадкування цього розладу аутосомно-рецесивний, тобто обоє батьків мають бути носіями захворювання, для того, щоб дитина успадкувала цю хворобу. Носіями СВД серед євреїв ашкеназі (етнічно походять із Східної Європи) є одна особа серед 30, у той час, як ця кількість у неєврейських осіб становить – 1 особу на 3000. Якщо обидва батьки є носіями, то ймовірність того, що дитина народиться хворою становить 25% Для тих сімей, де зустрічаються випадки СВД рекомендується проходити генетичне тестування та звернутися за генетичною консультацією. У всьому світі відомо близько 600 описаних випадків захворювання (з моменту відкриття), приблизно 350 осіб з них ще живі. Потрібно зважати на той факт, що багато осіб можуть бути із недіагностованим захворюванням (часто бувають випадки встановлення неправильного діагнозу), тому число хворих у світі може бути значно вищим. Етіологія СВД виникає в результаті мутації гена IKBKAP, розташованого на хромосомі 9, який кодує білок IKAP (IkB kinase complex associated protein). На сьогодні відомо три мутації, які призводять до виникнення СВД. Найбільш поширені мутаціі, які викликають FD відбуваються у 20 інтроні гена. Перетворення T -> С у 20 інтроні цього гена, призводить до порушення сплайсингу, який генерує транскрипцію IKAP відсутнього 20 екзона. В результаті трансляції цієї мРНК утворюється усічений білок у якому не вистачає всіх амінокислот, які кодуються ділянками ДНК у 20-37 екзонах. Інша, менш поширена мутація відбувається при перетворенні G -> C, що спричиняє заміну однієї амінокислоти у положенні 696, де пролін замінює нормальний аргінін. Зниження кількості функціональних білків у клітинах IKAP стає причиною виникнення СВД. Симптоми Симптоми у дитини, хворої на СВД можуть включати:
Клінічна діагностика
Клінічний діагноз СВД ставиться при наявності наступних критеріїв: • національність батьків – євреї ашкеназі; • відсутність грибоподібних сосочків на язиці людини; • зниження глибоких сухожильних рефлексів; • відсутність реакції аксона при внутрішньо шкірних ін’єкціях гістаміну; • відсутність сліз під час плачу; Генетичне тестування
Генетичне тестування проводиться шляхом дослідження невеличкого зразку крові людини, при цьому ДНК досліджується на наявність конкретних відомих мутацій. Точність тесту становить понад 99%. Пренатальна діагностика
СВД успадковується по аутосомно-рецесивному типу, це означає, що 2 копії гена (по одній успадкованій від кожного з батьків) у кожній клітині змінені. Якщо генетичне тестування показало, що обоє батьків являються носіями мутованих генів, то існує 25% ймовірність того, що дитина буде хворою на СВД. Пренатальна діагностика для осіб з підвищеним ризиком виникнення СВД може бути проведена шляхом амніоцентезу (на 14-17 тижні) або з допомогою біопсії хоріона (на 10-11 тижні). Лікування
На сьогодні не існує жодних ефективних ліків для подолання СВД і, на жаль, 50% уражених цією хворобою людей помирають до 30 років. У світі є лише два лікувальних центри, які спеціалізуються на симптоматичному лікуванні цього захворювання – один у лікарні при Нью-Йоркському університеті, а інший в лікарні "Хадасса" (Ізраїль). Проте, планується відкриття ще одного спеціалізованого закладу в Сан-Франциско. Якість та тривалість життя хворих на СВД з середини 80-х років суттєво зросла, в основному за рахунок більш глибокого розуміння самих небезпечних симптомів. На сьогодні, пацієнти з СВД можуть самостійно забезпечувати свою життєдіяльність, звісно при умові, якщо лікування розпочато з появою перших симптомів.
Однією з основних проблем було виникнення у хворих аспіраційної пневмонії, коли вміст шлунка або продукти харчування при вдиханні надходять до легень, тим самим викликаючи інфекцію. Але, сьогодні, завдяки використанню техніки фундоплікації (яка спрямована на уникнення таких явищ) та спеціальних зондів для годування (щоб забезпечити харчування без участі ротової порожнини) частота госпіталізації, через аспіраційну пневмонію суттєво знизилася.
Інші прояви захворювання, які на сьогодні лікуються, це: автономні кризи СВД, сколіоз, а також різноманітні захворювання очей, які виникають через проблеми зі сльозовиділенням. Кризою СВД можна назвати втрату організмом управління над різними функціями автономної нервової системи, включаючи кров’яний тиск, частоту серцебиття і температуру тіла. І, оскільки будь-яка дестабілізація кров’яного тиску (чи буде вона короткостроковою чи хронічною) може призвести до виникнення різноманітних ускладнень, то хворі повинні вживати ліки, для того, щоб стабілізувати ці показники.
Симптоматичне лікування
Хоча, ген, який викликає СВД був виявлений вченими, і його дія має цілком конкретний вплив на організм, проте на сьогодні не існує жодних спеціальних ліків, які б вважалися ліками проти СВД. Саме тому лікування сімейної вегетативної дисфункції залишається симптоматичним і підтримуючим. В першу чергу тому, що протікання СВД не перебігає постійно в одному порядку, а у кожної хворої особи цей процес проходить по своєму, тип і тяжкість симптомів змінюються індивідуально, в залежності від пацієнта.
Крім того, ознаки захворювання можуть проявлятися по різному, навіть у однієї і тієї ж особи, але продовж різних вікових періодів. Саме по цій причині пацієнти повинні мати спеціалізовані індивідуальні плани лікування. Використовуються різні медичні препарати для контролю над такими проявами хвороби, як блювотні напади, сухість очей і порушення регуляції кров'яного тиску. Крім того, є деякі процедури, які дуже часто використовують при лікуванні:
Ще раз слід наголосити, що на сьогодні не існує універсальних ліків від цього генетичного захворювання.
Дослідження нових методів лікування
Слід зазначити, що у клітинних лініях, отриманих з гетерозиготних носіїв СВД, фенотип у яких нормальний, спостерігається зниження рівня транскрипції дикого типу ІКАР, а, відповідно, і функціональних білків IKAP. Тобто, збільшення кількості дикого типу транскрипції IKAP може покращити стан пацієнтів з СВД. Застосування токотрієнолу при лікуванні FD було розпочато в лабораторії університету Фордхем в Бронксі, яка спеціалізується на дослідженні СВД. Згідно з результатами проведених тестів, введення добавки токотрієнолу у гомозиготні клітинні лінії, хворих на СВД підвищує експресію та транскрипцію ІКАР, а відповідно і кількість індукованих функціональних білків. Отримані клінічні результати , як сподіваються спеціалісти, матимуть у майбутньому важливе значення при розробці терапевтичних підходів для зменшення впливу симптомів на організм хворих на СВД, шляхом підвищення рівня функціонального білка ІКАР.
Ще одним із способів лікування, вплив якого на організм зараз досліджується – це електролітна терапія для подолання різноманітних нападів, які поширені у багатьох хворих на СВД (препарат Ceralyte). Прогноз Прогноз для пацієнтів з СВД залежить від конкретної діагностичної категорії. Особи, хворі на хронічну, прогресивну, узагальнену форму СВД, в цілому мають поганий довгостроковий прогноз, стосовно функціонування центральної нервової системи. Адже, у таких пацієнтів може настати смерть від пневмонії, гострої дихальної недостатності або раптової зупинки серця. Крім того, батькам маленьких дітей та дорослим хворим необхідно знати і щоденно здійснювати процедури по догляду за очима, адже рання діагностика проблем з рогівкою, дасть змогу здійснити вчасне лікування ерозій рогівки. Цей метод може знизити утворення рубців на рогівці, що в свою чергу ліквідує потребу у більш агресивних хірургічних заходах (які використовуються для захисту ока), таких як тарзорафія і пересадка рогівки. Майбутнє У січні 2001 року дослідники з Університету Фордхем і Массачусетської лікарні одночасно повідомили про виявлення генетичної мутації, яка викликає СВД. Це відкриття, розпочинає новий етап для використання багатьох діагностичних і лікувальних можливостей.
Згідно з прогнозами, лікування стовбуровими клітинами (хоча, ймовірно, цей метод буде доступним не в найближчому майбутньому), буде допомагати хворим з СВД. Зрештою, лікування може здійснюватися й під час внутрішньоутробного розвитку. Хоча, на розробку і практичне використання нових методів вчені можуть витратити багато часу, проте вже сьогодні з допомогою використання генетичного скринінгу, з квітня 2001 року, особи можуть дізнатися чи є вони носіями захворювання. Скринінгова організація Dor Yeshorim здійснює перевірку на СВД у процесі панельного дослідження, яке також включає в себе хворобу Тея-Сакса і кістозний фіброз (муковісцидоз). У той же час більшість досліджень фінансується за існуючих рахунок фондів. Ці фонди, організовані батьками тих дітей, які хворі на СВД. Адже суттєвої державної підтримки для хворих на СВД немає. <<<
Алькаптонурія
Гістидинемія
Гомоцистинурія
Полікістозна хвороба нирок
Хвороба Вільсона – Коновалова
Cиндром Марфана (Хвороба Марфана)
X-зчеплений іхтіоз
Анемія Фанконі
Аргініносукцинатна ацидурія
Бета-таласемія
Бічний аміотрофічний склероз (частина друга)
Бічний аміотрофічний склероз (частина перша)
Галактоземія
Гемоглобін Е
Гемоглобін С
Гемохроматоз
Глікогенози
Дальтонізм (частина друга)
Дальтонізм (частина перша)
Дефіцит 3-гідкрокси-метил-глутарил КоА ліази
Дефіцит 3-метилкротоніл-коензим А карбоксилази
Дефіцит альфа 1 антитриптисину
Дефіцит бета-кетотіолази
Дефіцит біотинідази
Дефіцит дигідропіримідин дегідрогенази
Дефіцит довголанцюгової ацил-коензим А дегідрогенази
Дефіцит коротколанцюгової ацил-коензим А дегідрогенази
Дефіцит метилентетрагідрофолат редуктази
Дефіцит прекалікреїну
Дефіцит синтетази голокарбоксилази
Дефіцит фактора ХІ
Ентеропатичний акродерматит
Іміногліцинурія
М'язова дистрофія Дюшена
Муковісцидоз
Нейрофіброматоз
Органічні ацидемії
Первинний системний дефіцит карнітину
Перманентний неонатальний цукровий діабет
Перонеальна дистрофія Шарко-Марі -Тута (частина друга)
Перонеальна дистрофія Шарко-Марі-Тута (частина перша)
Пропіонова ацидурія
Псевдополідистрофія Гурлера
Серповидно-клітинна анемія (частина друга)
Серповидно-клітинна анемія (частина перша)
Синдром Ангельмана
Синдром Бартера
Синдром Блума
Синдром Дабіна Джонсона
Синдром Дауна (частина друга)
Синдром Дауна (частина перша)
Синдром Едвардса
Синдром Клайнфельтера-Рейфенштейна-Олбрайта
Синдром котячого крику (5р)
Синдром Кріглера Найара
Синдром Леша-Наяна
Синдром Лойса-Дітца
Синдром Патау
Синдром Прадера-Віллі
Сімейна вегетативна дисфункція
Сімейна гіперхолестеринемія
Тирозинемія
Тирозинемія І типу
Тирозинемія ІI типу
Тирозинемія ІIІ типу
Фенілкетонурія (ФКУ)
Фруктоземія
Хвороба I клітин
Хвороба Гірке
Хвороба Дауна
Хвороба Канавана
Хвороба кленового сиропу
Хвороба Краббе
Хвороба Німана – Піка
Хвороба Тея-Сакса (друга частина)
Хвороба Тея-Сакса (перша частина)
Хвороба Фабрі
Хвороба фон Віллебранда
Хвороба Хантінгтона
Целіакія (частина друга)
Целіакія (частина перша)
Церебротендінальний ксантоматоз
|