Генетичні захворюванняПолікістозна хвороба нирок Полікістозна хвороба нирок (ПХН або СПН, також відомий як синдром полікістозних нирок) є кістозне генетичне захворювання нирок. Хвороба трапляється в організмі людини та багатьох тварин. ПХН характеризується наявністю множини кіст (звідси, "полікістоз") в обох нирках. Кількість кіст є численною та їх наповненість рідиною призводить до значного збільшення нирок. Хвороба може також призвести до пошкодження печінки, підшлункової залози, а в деяких рідкісних випадках, серця та мозку. Дві основні форми полікістозної хвороби нирок відрізняються типом успадкування.
Полікістозна хвороба нирок є найбільш поширеним генетичним, небезпечним для життю людини захворюванням, яке уражає понад 600 тисяч американців і близько 12,5 млн. людей у всьому світу.
Типи успадкування
Аутосомно домінантний тип успадкування
АД-ПХН це важке захворювання, яке характеризується прогресуючим розвитком кіст і двостороннім збільшенням нирки з множинними кістами. Це генетичне захворювання, яке виникає в результаті мутацій в будь-якому з ПХН-1 або ПХН-2 гені. Кісти починають формуватись в утробі матері з будь-якого місця вздовж нефрону, хоча й <5% від загального числа нефронів вважається залученими у патологічний процес. Оскільки кісти накопичують рідину, вони збільшуються, повністю відокремлюючись від нефрона, стискають сусідню ниркову паренхіму, що поступово ставить під загрозу функцію нирок.
АДПХН зустрічається у світі в 1:400-1:1000 осіб і складає приблизно 4% від хронічних хвороб нирок (ХХН). У більш ніж 90% випадків хвороба успадковуються як аутосомно-домінантна ознака, яка характеризується спонтанними мутаціями. Мутації в ПХН-1 гені на 16 хромосомі (АДПХН-1) становлять 85% випадків, тоді як мутації в ПХН-2 гені на 4 хромосомі (АДПХН-2) представляють решту. Сталося так, що декілька сімей мали дефект на ділянці, яка відрізняється від будь-якої з цих локусів. Прямий аналіз мутацій ізольованих кіст дозволяє припустити, що є втрата гетерозиготності, де соматичні мутації в нормальних алелях "дикого типу" невеликої кількості ниркових канальців приводить до нерегульованої проліферації клітин, що в кінцевому рахунку формує кісти.
Клінічні прояви
Cимптомами і ознаками хвороби є дискомфорт у животі, гематурія, інфекція сечовивідних шляхів, раптова поява гіпертонії, об’ємні утвори у черевній порожнині, підвищення вмісту креатиніну в крові, або кістозні пухирці на ранніх стадіях. Як правило, пацієнти відчувають ниркову біль, а також пізніше відбувається розвиток ниркової недостатності.
Приблизно 50% пацієнтів з АД-ПХН мають хронічну хворобу нирок з хронічною нирковою недостатністю (ХНН) у віці до 60 років, але в тих, хто мають АДПХН-2, спостерігається тенденція до пізнішого початку хвороби та повільнішого її прогресування. Поширеною є артеріальна гіпертензія, яка часто передує нирковій дисфункції. Загальними клінічними проявами від збільшення нирок є черевний біль, раннє насичення і гастроезофагеальні рефлюксні симптоми. Розрив кісти або крововилив у кісту може призвести до гострого болю або симптомів та ознак місцевого перитоніту. Гематурія може виникнути в результаті розриву кісти в сечовивідну систему або наявності каменів з сечової кислоти чи кальцію оксалату у нирках. Нирковокам’яна хвороба зустрічається приблизно у 20% пацієнтів.
Інфекції сечовивідних шляхів відбувається зі збільшеною частотою в АДПХН. Інфекції в кісті нирки або печінки є особливо серйозним ускладненням. Частіше за все це трапляється через грам-негативні бактерії і супроводжується біллю, високою температурою та ознобом. Гемокультура або просто наявність бактерій у сечі часто є позитивні, але зразок сечі може бути негативним, оскільки часто інфіковані кісти нирки безпосереднь не контактують з сечовивідною системою. Встановити відмінність між інфекцією і кровотечею кісти часто буває проблемою, і діагноз ґрунтується головним чином на клінічних і бактеріологічних висновках. Радіологічні та ядерні дослідження, як правило, не є корисними.
Факторами ризику прогресуючої ниркової хвороби є молодий віку особи на момент постановки діагнозу, негроїдна раса, чоловіча стать, наявність мутації в ПХН-1 та гіпертонія.
Численні екстраренальні прояви АДПХН підкреслюють системний характер захворювання і, ймовірно, відображають узагальнені аномальності в колагені і позаклітинній матриці. Пацієнти з АДПХН мають підвищений ризик геморрагічного інсульту внаслідок внутрішньочерепної аневризми, в порівнянні з населенням в цілому. Мішкоподібні аневризми переднього відділу мозкового кровообігу можуть бути виявлені у 10% безсимптомних хворих на МРТ обстеженні, але більшість з них невеликі, мають низький ризик спонтанного розриву, і не потребують втручання. Загалом, кровотеча зазвичай відбувається у пацієнтів до 50 років з сімейною історією внутрішньочерепних крововиливів. У тих, хто вижив після попередньої кровотечі утворюється аневризм розміром більше 10 мм і спостерігається неконтрольована гіпертонія. Інші судинні порушення часто відбуваються у висхідній аорті. Порушення діяльності серцевого клапана зустрічаються у 25% хворих, найчастіше це пролапс мітрального клапана та регургітація аортального клапана. Хоча ураження серцевих клапанів протікають безсимптомно, певні з них з часом можуть прогресувати і вимагають заміни клапана. Черевна та пахові грижі при АДПХН зустрічаються з більшою частотою, ніж серед населення в цілому.
Діагноз
Ймовірність виявлення ниркового захворювання за допомогою УЗД досягає 100% для суб'єктів старше 30 років з позитивним сімейним анамнезом. Діагностичні критерії вимагають наявності двох або більше кіст у одній нирці і принаймні однієї кісти в протилежній нирці у осіб молодого віку, а у віці старше 60 років чотирьох або більше кіст у зв’язку із збільшенням частоти доброякісних простих кіст. Найбільш часто діагноз ставиться з позитивного сімейного анамнезу та медичної візуалізації, які вказують на множинні двосторонні кісти в нирках і, можливо, в печінці. У віці до 30 років, комп'ютерна томографія або T2-зважена МРТ є більш надійними для виявлення передчасного захворювання, оскільки ультразвукове обстеження виявляє АДПХН типу 1 у 95% випадків і АДПХН типу 2 менше ніж у 70%. Після обстеження необхідною є генетична консультація. 5% пацієнтів з цією хворобою мають вірогідність отримати аневризму судин головного мозку.
Лікування
На даний момент широко проводяться дослідження, щодо лікування хвороби, оскільки немає однієї терапії, яка б могла запобігти зниженню ниркової функції. Рекомендується контролювати гіпертонію на рівні 130/85 або менше. Більш низький рівень уповільнює темпи втрати функції нирок. Часто необхідним є лікарській підхід, який включає в себе засоби, що гальмують систему ренін-ангіотензин. Немає переконливих доказів того, що дієта з низьким вмістом білка є необхідною умовою лікування, особливо у пацієнтів з прогресуючою нирковою дисфункцією, де оптимізація харчування має важливе значення. Протимікробні жиророзчинні препарати, такі як триметоприм-сульфаметоксазол та антибіотики хінолони, які ефективно проникають у тканини, являються позитивною терапією при інфікуванні кист нирок. Втамування болю іноді вимагає дренажу кісти методом черезшкірної аспірації, склеротерапії з дренажем. Пацієнти з АДПХН, зазвичай мають більше шансів на виживання при перитонеальному або гемодіалізі у порівнянні з пацієнтами з іншими формами ХНН. Пацієнти яким необхідна трансплантація нирки можуть вимагати видалення їх обох, якщо нирки є сильно збільшеними, або при інфікуванні розташованих в них кіст. Ймовірність виживання після трансплантації нирок є аналогічною для хворих з іншими формами ниркової недостатності, проте залишаються ризик екстраренальних ускладнень АДПХН для пацієнтів.
Аутосомно рецесивний тип успадкування
У котів
Полікістозна хвороба нирок (ПХН) широко поширена також у персидських, гімалайських, екзотичних короткошерстих та норвезьких лісових котів.
Є три можливих генотипи ПХН:
• 1) N / N (2 копії нормальних аллелей);
• 2) N/P гетерозигот (1 стандартна копія і 1 копія ПХН мутації)
• 3) P / P (2 копії ПХН мутації)
ПХН ДНК тестування доступне для виявлення цих генотипів, щоб селекціонери кішок могли прийняти більш обґрунтоване рішення щодо вибору партнера для спаровування. Потенційні методи альтернативного лікування
Не існує ліків від хвороби. Зазвичай необхідність трансплантації виникає тільки після встановлення кінцевої стадія ниркової недостатності у пацієнта. Дослідження показують, що при ПХН може застосовуватись лікування новими препаратами інгібіторами тирозин-кінази, такими як екстракти з продуктів багатими антоціанами (ягоди і виноград). <<<
Алькаптонурія
Гістидинемія
Гомоцистинурія
Полікістозна хвороба нирок
Хвороба Вільсона – Коновалова
Cиндром Марфана (Хвороба Марфана)
X-зчеплений іхтіоз
Анемія Фанконі
Аргініносукцинатна ацидурія
Бета-таласемія
Бічний аміотрофічний склероз (частина друга)
Бічний аміотрофічний склероз (частина перша)
Галактоземія
Гемоглобін Е
Гемоглобін С
Гемохроматоз
Глікогенози
Дальтонізм (частина друга)
Дальтонізм (частина перша)
Дефіцит 3-гідкрокси-метил-глутарил КоА ліази
Дефіцит 3-метилкротоніл-коензим А карбоксилази
Дефіцит альфа 1 антитриптисину
Дефіцит бета-кетотіолази
Дефіцит біотинідази
Дефіцит дигідропіримідин дегідрогенази
Дефіцит довголанцюгової ацил-коензим А дегідрогенази
Дефіцит коротколанцюгової ацил-коензим А дегідрогенази
Дефіцит метилентетрагідрофолат редуктази
Дефіцит прекалікреїну
Дефіцит синтетази голокарбоксилази
Дефіцит фактора ХІ
Ентеропатичний акродерматит
Іміногліцинурія
М'язова дистрофія Дюшена
Муковісцидоз
Нейрофіброматоз
Органічні ацидемії
Первинний системний дефіцит карнітину
Перманентний неонатальний цукровий діабет
Перонеальна дистрофія Шарко-Марі -Тута (частина друга)
Перонеальна дистрофія Шарко-Марі-Тута (частина перша)
Пропіонова ацидурія
Псевдополідистрофія Гурлера
Серповидно-клітинна анемія (частина друга)
Серповидно-клітинна анемія (частина перша)
Синдром Ангельмана
Синдром Бартера
Синдром Блума
Синдром Дабіна Джонсона
Синдром Дауна (частина друга)
Синдром Дауна (частина перша)
Синдром Едвардса
Синдром Клайнфельтера-Рейфенштейна-Олбрайта
Синдром котячого крику (5р)
Синдром Кріглера Найара
Синдром Леша-Наяна
Синдром Лойса-Дітца
Синдром Патау
Синдром Прадера-Віллі
Сімейна вегетативна дисфункція
Сімейна гіперхолестеринемія
Тирозинемія
Тирозинемія І типу
Тирозинемія ІI типу
Тирозинемія ІIІ типу
Фенілкетонурія (ФКУ)
Фруктоземія
Хвороба I клітин
Хвороба Гірке
Хвороба Дауна
Хвороба Канавана
Хвороба кленового сиропу
Хвороба Краббе
Хвороба Німана – Піка
Хвороба Тея-Сакса (друга частина)
Хвороба Тея-Сакса (перша частина)
Хвороба Фабрі
Хвороба фон Віллебранда
Хвороба Хантінгтона
Целіакія (частина друга)
Целіакія (частина перша)
Церебротендінальний ксантоматоз
|
