Генетичні захворюванняСиндром Клайнфельтера-Рейфенштейна-Олбрайта Синдром Клайнфельтера, синдром 47, XXY, XXY синдром – це захворювання, при якому особи чоловічої статі мають додаткову Х-хромосому. Зазвичай, жінки мають пару ХХ хромосом, а чоловіки пару ХY хромосом, проте при цьому захворюванні чоловіки мають принаймні дві Х-хромосоми і принаймні одну Y хромосому. Через присутність цієї додаткової хромосоми, людей з цим розладом, як правило, називають "XXY чоловіки" , або "47, XXY чоловіки". Синдром Клайнфельтера – це найбільш поширене захворювання статевих хромосом у чоловіків і другий найбільш поширений розлад, викликаний наявністю додаткових хромосом. Це порушення виникає приблизно у 1 чоловіка з 1000. Кожен з 500 чоловіків має додаткову Х хромосому, але жодних ознак чи симптомів захворювання у них немає. Синдром XXY може також виникати й у інших ссавці, в т.ч. у мишей.
Основним наслідком виникнення захворювання є розвиток маленьких яєчок та зниження репродуктивної здатності. Є ще багато інших типових фізичних і поведінкових відхилень, пов’язаних із синдромом, проте процес перебігу захворювання в кожному конкретному випадку відрізняється. Є багато випадків при яких у чоловіків чи хлопчиків немає жодних видимих ознак хвороби. Синдром названий на честь д-р Гаррі Клайнфельтера, який у 1942 році працював з Фуллером Олбрайтом у Массачусетському госпіталі в Бостоні, штат Массачусетс, де вперше описав цей розлад.
Ознаки і симптоми
Уражені цим розладом чоловіки майже завжди безплідні, хоча при використанні новітніх репродуктивних технологій, іноді ситуацію вдається виправити. У деяких випадках можуть виникати проблеми з вивченням мови, а нейропсихологічне тестування часто виявляє порушення виконавчих функцій (в нейропсихології, гіпотетичний набір високорівневих процесів, які дозволяють планувати поточні дії відповідно зі спільною метою, змінювати реакцію в залежності від контексту, вибірково приділяти увагу потрібним стимулам). У дорослих, прояви захворювання можуть бути дуже різними, включаючи навіть повну відсутність симптомів хвороби. Для чоловіків з синдромом Клайнфельтера характерні високий ріст з довгими кінцівками, схильність до ожиріння, жіноча статура, іноді виникають прояви гінекомастії (збільшення молочних залоз). Гінекомастія в тій чи іншій мірі виникає приблизно у 30% хворих чоловіків. Близько 10% чоловіків із синдромом XXY гінекомастія настільки суттєва, що часто вони використовують косметичну хірургію для усунення цього недоліку. Термін гіпогонадизм при характеристиці симптомів XXY часто невірно пов’язують з маленькими яєчками або маленьким пенісом. Насправді, він означає зниження ендокринної функції гормонів яєчок. Через цей (первинний) гіпогонадизм, рівень тестостерону в крові уражених осіб – знижений, проте рівень фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) і лютеїнізуючого гормону (ЛГ) - підвищений. Саме через це, виникає певне непорозуміння щодо термінології. Хоча, це правда, що чоловіки з XXY синдромом мають також мікроорхідізм (тобто маленькі яєчка).
Більш важкі наслідки цього захворювання пов’язані з підвищеним ризиком виникнення ракових пухлин статевих клітин, чоловічого раку молочної залози та остеопорозу, тобто підвищується ймовірність виникнення тих хвороб, які більше характерні для жінок Крім того, згідно з медичними дослідженнями синдрому Клайнфельтера, він є пов'язаний також з іншими розладами, як хвороби легенів, варикозне розширення вен, цукровий діабет і ревматоїдний артрит, проте ці зв’язки поки що не дуже добре зрозумілі та описані.
Проте, незважаючи на підвищений ризик захворюваності, сьогодні вважається, що серед XXY чоловіків рідкісні Х-зчеплені рецесивні розлади зустрічаються рідше, ніж у нормальних XY чоловіків, адже ці захворювання передаються генами, які містяться на Х-хромосомі, а люди з двома Х-хромосомами є, як правило, лише носіями хвороби. Є багато варіацій, серед осіб з XXY, і єдиним надійним способом ідентифікації захворювання є каріотипування.
Діагностика
Для точного встановлення діагнозу необхідно здійснити дослідження каріотипу (каріотипування), яке здійснюється шляхом дослідження невеликого зразка крові. Потім з нього виділяються лейкоцити які поміщуються у поживне середовище, інкубуються і перевіряються на хромосомні аномалії, такі як наявність додаткової Х-хромосоми.
Діагноз може бути встановлений також пренатально, за допомогою біопсії хоріона або амніоцентезу. Під час цих тестів, отримується зразок тканини плоду, звідки вилучається ДНК, яка досліджується на наявність генетичних аномалій. Огляд медичних даних за 2002 р., показав, що близько 50% вагітностей в США, якщо у плоду був виявлений синдром Клайнфельтера, були припинені. Причини виникнення Додаткова хромосома X залишається через нерозходження хромосом під час мейозу І (гаметогенезу). Нерозходження відбувається тоді, коли гомологічні хромосоми, в даному випадку статеві X і Y хромосоми, не розділяються, утворюючи сперматозоїди з Х таY хромосомами відповідно. Внаслідок чого, зазвичай нормальна (Х), запліднена яйцеклітина призводить до народження XXY потомства. Набір XXY хромосом є однією з найбільш поширених генетичних варіацій ХY каріотипу, яка зустрічається приблизно у 1 особи серед 500 новонароджених хлопчиків.
Інший механізм збереження додаткової хромосоми X – жіночий і пов'язаний з нерозходженням хромосом під час мейозу II. Нерозходження буде відбуватися тоді, коли сестринські хроматиди статевих хромосом, в цьому випадку XX, не розділяються. В такому випадку яйцеклітина буде мати набір ХХ хромосом і після запліднення сперматозоїдом Y, з’явиться XXY потомство.
Якщо ссавці мають більше, ніж одну Х-хромосому, проте гени всіх, крім однієї Х-хромосоми не виражені; то це явище відоме під назвою Х-інактивація. Воно зустрічається серед XXY чоловіків та у нормальних ХХ жінок. Проте, в XXY чоловіків, ті гени, які розташовані у псевдоаутосомальних областях Х-хромосом, мають відповідні їм гени на Y хромосомі, тому вони можуть діяти навіть при інактивації. Ці триплоїдні гени у XXY чоловіків можуть викликати симптоми, пов'язані з синдромом Клайнфельтера.
Дослідження, в якому було вперше опубліковано інформацію про особу з 47, XXY каріотипом з’явилося в 1959 році. Його опублікував д-р Дж. А. Стронг (J.A. Strong) і Патриція А. Джейкобс (Patricia A. Jacobs), які працювали у клініці Western General Hospital в Единбурзі, Шотландія. Цей каріотип належав 24-річному чоловіку, у якого були ознаки синдрому Клайнфельтера.
Д-р Джейкобс була першою, хто описав явище анеуплоїдії людини чи ссавців у 1981 році. Варіації
Чоловічий синдром 48, XXYY зустрічається в 1 з 18,000-40,000 новонароджених і традиційно вважався варіацією синдрому Клайнфельтера. Проте сьогодні, XXYY тетрасомія більше не вважається варіацією цього синдрому, але коду, згідно з міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я (МКХ-10, ICD-10) цьому захворюванню ще не присвоєно. Чоловіки з синдромом Клайнфельтера, можуть мати мозаїчний 47, XXY/46, XY конституційний каріотип і різноманітні сперматогенетичні порушення.
Поєднання мозаїцизму 47, XXY/46, XX та клінічних ознак синдрому Клайнфельтера зустрічається дуже рідко. На сьогодні, в літературі описано лише 10 таких випадків.
Лікування
Генетичні зміни - незворотні. Деякі особи, які бажають мати більш мужній вигляд здійснюють лікування шляхом вживання тестостерону. Часто, ті люди, які мають яскраво виражені ознаки гінекомастії чи гіпогонадизму страждають від депресії, адже будова їхнього тіла відрізняється від загально прийнятих норм. У медичній термінології, це явище відоме під назвою психосоціальне захворювання. Щонайменше одне дослідження вказує на те, що для підтримки молодих чоловіків з синдромом Клайнфельтера необхідна постійна, системна психологічна підтримка. До 2010 року було зареєстровано більше 100 успішних вагітностей, які були здійснені з допомогою використання технології штучного запліднення, шляхом технології хірургічного отримання сперми у чоловіків, хворих на синдром Клайнфельтера. <<<
Алькаптонурія
Гістидинемія
Гомоцистинурія
Полікістозна хвороба нирок
Хвороба Вільсона – Коновалова
Cиндром Марфана (Хвороба Марфана)
X-зчеплений іхтіоз
Анемія Фанконі
Аргініносукцинатна ацидурія
Бета-таласемія
Бічний аміотрофічний склероз (частина друга)
Бічний аміотрофічний склероз (частина перша)
Галактоземія
Гемоглобін Е
Гемоглобін С
Гемохроматоз
Глікогенози
Дальтонізм (частина друга)
Дальтонізм (частина перша)
Дефіцит 3-гідкрокси-метил-глутарил КоА ліази
Дефіцит 3-метилкротоніл-коензим А карбоксилази
Дефіцит альфа 1 антитриптисину
Дефіцит бета-кетотіолази
Дефіцит біотинідази
Дефіцит дигідропіримідин дегідрогенази
Дефіцит довголанцюгової ацил-коензим А дегідрогенази
Дефіцит коротколанцюгової ацил-коензим А дегідрогенази
Дефіцит метилентетрагідрофолат редуктази
Дефіцит прекалікреїну
Дефіцит синтетази голокарбоксилази
Дефіцит фактора ХІ
Ентеропатичний акродерматит
Іміногліцинурія
М'язова дистрофія Дюшена
Муковісцидоз
Нейрофіброматоз
Органічні ацидемії
Первинний системний дефіцит карнітину
Перманентний неонатальний цукровий діабет
Перонеальна дистрофія Шарко-Марі -Тута (частина друга)
Перонеальна дистрофія Шарко-Марі-Тута (частина перша)
Пропіонова ацидурія
Псевдополідистрофія Гурлера
Серповидно-клітинна анемія (частина друга)
Серповидно-клітинна анемія (частина перша)
Синдром Ангельмана
Синдром Бартера
Синдром Блума
Синдром Дабіна Джонсона
Синдром Дауна (частина друга)
Синдром Дауна (частина перша)
Синдром Едвардса
Синдром Клайнфельтера-Рейфенштейна-Олбрайта
Синдром котячого крику (5р)
Синдром Кріглера Найара
Синдром Леша-Наяна
Синдром Лойса-Дітца
Синдром Патау
Синдром Прадера-Віллі
Сімейна вегетативна дисфункція
Сімейна гіперхолестеринемія
Тирозинемія
Тирозинемія І типу
Тирозинемія ІI типу
Тирозинемія ІIІ типу
Фенілкетонурія (ФКУ)
Фруктоземія
Хвороба I клітин
Хвороба Гірке
Хвороба Дауна
Хвороба Канавана
Хвороба кленового сиропу
Хвороба Краббе
Хвороба Німана – Піка
Хвороба Тея-Сакса (друга частина)
Хвороба Тея-Сакса (перша частина)
Хвороба Фабрі
Хвороба фон Віллебранда
Хвороба Хантінгтона
Целіакія (частина друга)
Целіакія (частина перша)
Церебротендінальний ксантоматоз
|