Новини генетики

      Згідно з результатами дослідженням, яке проводилося Національним Інститутом здоров’я США (NIH), ризик захворювання на рак щитовидної залози у тих осіб, які в дитинстві та підлітковому віці зазнали дії радіоактивних матеріалів (після вибуху ЧАЕС) ще досі залишається підвищеним.

 

    Дослідники вважають, що майже через 25 років після аварії на Чорнобильській АЕС в Україні, впливрадіоактивного йоду-131 (радіоактивного ізотопу I-131), який випав після вибуху у вигляді радіоактивних опадів, сьогодні може пояснювати виникнення раку щитоподібної залози, у людей, які під час аварії 1986 року жили в Чорнобильській зоні і були дітьми або підлітками.

 

   Міжнародна група вчених під керівництвом Національного інституту раку (National Cancer Institute, NCI), який є частиною Національного інституту здоров'я виявили чіткий взаємозв'язок між дозою та реакцією. Тобто, вищий рівень радіаційного випромінювання, спричинений I-131 призвів до підвищення ризику виникнення раку щитоподібної залози, який, здається, не зменшується з плином часу.

 

   Це дослідження стало першим (і як виявилося досить перспективним) експериментом, який був спрямований на вивчення зв’язку між ризиком виникнення раку щитоподібної залози та дозою I-131, яка була отримана в результаті чорнобильської аварії дітьми та підлітками. Його результати було опубліковано 17 березня 2011 року, в журналі Environmental Health Perspectives.

 

   "Це дослідження відрізняється від попередніх, які зосереджувалися на ЧАЕС такими важливими складовими: по-перше, ми оцінювали дозу випромінювання від I-131, ґрунтуючись на вимірах показників радіоактивності в щитовидній залозі кожної людини впродовж двох місяців після аварії", пояснила автор дослідження Аліна Бреннер, доктор медичних наук, відділення радіаційної епідеміології NCI. "По-друге, ми визначали рак щитоподібної залози з допомогою використання стандартних методів обстеження. Кожен учасник дослідження був обстежений, незалежно від рівня радіації».

 

  У дослідженні брало участь понад 12 500 учасників, вік яких, на момент аварії 26 квітня 1986 року неперевищував 18 років. Крім того, всі вони на той момент проживали в одній з трьох українських областей, які знаходяться поблизу ЧАЕС, Чернігівській, Житомирській і Київській. Для оцінки дози I-131 кожної особи, у всіх учасників був виміряний рівень радіоактивності щитоподібної залози на протязі 2 місяців після аварії. Учасники проходили скринінг на виявлення раку щитоподібної залози близько чотирьох разів впродовж 10 років, тоді як, зазвичай, перший скринінг проходять через 12 до 14 років після аварії.

 

  Стандартний скринінг включає в себе такі процедури як: оцінку власних відчуттів пацієнтів щодо того чи щитовидна залоза збільшилася, ультразвукове обстеження (процедура, яка використовує звукові хвилі для зображення щитоподібної залози), незалежне клінічне обстеження щитовидної залози та обстеження в ендокринолога.

 

  Учасникам дослідження було запропоновано заповнити ряд анкет, в тому числі дати відповіді на питання, конкретно пов'язані з оцінкою дози опромінення щитоподібної залози. Для цього в опитування були включені такі побутові питання, як рівень споживання молока, також всіх запитали чи вживали вони профілактичну дозу нерадіоактивного йоду, впродовж двох місяців після аварії для зменшення рівня радіоактивного йоду, який був поглинутий щитоподібною залозою.

 

 Особам, з підозрою на рак щитоподібної залози здійснили біопсію, під час якої для подальшого мікроскопічного дослідження було взято зразки потенційних ракових клітин. Якщо наявність захворювання підтверджувалася, то пацієнту проводили хірургічну операцію. Загалом, у 65 осіб з усіх обстежених було діагностовано рак щитоподібної залози.

 

  Дослідники вирахували ризик розвитку раку у відношенні до того, який рівень І-131 поглинався щитовидною залозою кожної людини. Одиницею виміру цього рівня був грей – (Гр, Gy) — одиниця вимірювання поглинутої дози іонізуючого випромінювання. Один грей дорівнює дозі випромінювання, при котрій опроміненій речовині масою один кілограм передається енергія один джоуль будь-якого іонізуючого випромінювання. Величина поглиненої дози випромінювання залежить від властивостей випромінювання і поглинаючого середовища. Кожен додатковий грей було асоційовано з дворазовим збільшенням пов'язаного з радіацією ризику виникнення раку щитоподібної залози.

 

  Протягом усього періоду дослідження, вчені не виявили жодних доказів того, що ризик виникнення раку щитовидної залози у тих осіб, які жили на досліджуваній території з плином часу знижується.

 

  Так, згідно з попереднім аналізом осіб, які залишилися живими після вибуху атомної бомби та тих, які були опромінені внаслідок медичних процедур, ризик виникнення раку у цих осіб почав знижуватися приблизно через 30 років після зараження, але як і 40 років потому, він залишався вищим норми. Саме тому, вчені вважають, що необхідно буде продовжити поточне дослідження та спостереження для визначення того, коли відбудеться зниження ризику виникнення раку у цієї групи осіб.